Ранок. За вікном політає сніжок. Вітер стукає годівничкою у шибку. Кілька синичок, рятуючись від голодної смерті, поперемінно клюють заморожене сало… В куточку на килимку спить собака. На кухні тепло та затишно.
П’ємо чай в колі сім’ї
Відчиняються двері, разом з мамою входить морозна прохолода.
– Христос Рождається!
– Славімо Його!
– Настусю, а навіщо тобі вдома така гарна безрукавка – каже мама, – ти ж її забрудниш? Чому до школи не готуєшся, що вже нема що вчити? Переплети волосся, бо скоро в тарілці буде!..
Ще кілька зауважень і в дитини змінюється настрій, між нами виникає напруга, красу за вікном і затишок у хаті вже ніхто не помічає…
– А що сталося? – в нерозумінні запитує мама…
І тут мені приходить ідея.
– Мамо, Ваші слова критики засмучують. А давайте спробуємо по іншому: як компенсацію, скажіть 5 компліментів.
Мама, жартома, почала говорити щось на зразок: – Настусю, ти смачно готуєш суші, печеш чудовий яблучний пиріг, вмієш гарно заплітати волосся, проявила велику наполегливість, коли вчилася стояти на руках… Захопившись незвичною грою, мама знайшла щось добре у кожному з нас. Ми зробили те саме по черзі.
Настрій піднявся у всіх, веселий сміх заповнив кімнату, повернулося відчуття радості і натхнення. Ми снідали з високою самооцінкою, наповнені позитивом і любов’ю!
Висновок:
- ми настільки зосереджені на негативі, що за скалкою в оці ближнього, не бачимо ні очей, ні посмішки, ні його самого;
- звичка критикувати переросла у форму спілкування, де все позитивне сприймається як фон, на якому вишукуються чорні плями;
- критика шкідлива: вона занижує самооцінку, вбиває віру в себе, вбиває ініціативність;
- нам важко приймати компліменти, ми навчені слухати критику;
- добре слово, сказане щиро – окрилює;
- кожна людина заслуговує на похвалу, головне подивитись на неї по іншому;
